• Главная
• Афиша
• Городские развлечения
• Активный отдых
• Спорт
• Здоровье и красота
• Инфоцентр

«Запам’ятайте – цирк, революція і кабаре врятують наші міста від апокаліпсису…» - так говорив Юра Зойфер. Хто такий? Про це можна було дізнатися з 8 історій, розказаних про нього на прем’єрі вистави під назвою «Радіо Шансон», яка відбулася 9 квітня у театрі імені Т.Г. Шевченка. Власне, можна було б дізнатися не тільки про Юру Зойфера, а й побачити віддзеркалення сьогодення: пануючий безлад у країні, зажерливість й насильство, безпорадність людини. А головне, розуміння того, що ти нікому не потрібен. Ось головна думка, якою була пронизана вистава, текст до якої написав усім відомий Сергій Жадан.

Тому не дивуйтесь, що головними героями були проститутки, трансвестити наркомани, бомжі і … гумова жінка))). Тих, у кого неадекватна реакція на все «таке» – прохання далі не читати, заради власного ж здоров’я.

У ролі прекрасно вжилися Михайло Барбара, Наталія Цимбал, Валерія Полянскокова, Павло Савельєв, Юрій Чеботарьов. До речі, окремо можна подякувати М. Барбарі за бездоганно виконані акробатичні трюки.

Отож, власне про виставу. Певно, що немає сенсу розповідати окремо про кожну з 8 історій, але…найбільш запам’яталась історія про «проповідника» з припискою: «…кінець світу це коли три дні безпросвітно бухаєш, потім відрубаєшься, а на ранок не вигадуєш нічого кращого як прокинутись». Але наші герої не бухали, а розкурювали травку…під агітації проповідників на ходулях. Моя подруга, що сиділа біля мене, побачивши «обкуреного» Барбару, сказала: «Дуже добре відображає дійсність». No comments …

Історія про адвоката трансвеститів також повна гостро метафоричного змісту. Зокрема: «…насправді система відчиняє двері лише для того, аби прищемити в них твої пальці…»

Але по-справжньому Барбарі пощастило у історії «Профспілковий рух кишенькових злодіїв», коли він знайшов… гумову жінку.
Одним словом: жорстко, гостро, енергійно, метафорично, актуально…суцільний пост модерн!

Щодо сценічного вирішення, то на сцені були 5 білих ящиків, які пересувались залежно від руху подій – хід не новий, але вдалий. Костюми? – були (окрім гумової жінки)! – на відміну від постановок Жолдака).

В цілому, вистава справила враження – і це головне. За «накалом страстей» було відчуття, що тобі зарядили 220 ударів у серце – така собі шокотерапія.

Певно, все на краще…