Боятися безглуздо - Харків на Незабаром

Ця фраза з фільму «Достучатися до неба» як не можна краще підходить до того, як люди, які багато років мріють стрибнути з парашутом, нарешті, вирішуються. Є таке місце зовсім недалеко від межі нашого міста, де можна відчути, як збувається бажання і зростають крила. На аеродромі «Коротіи», який належить Харківському аероклубу ім. В.С. Гризодубової, кожні вихідні літають літаки і парашутисти – не тільки професіонали, але й ті, хто здійснює свою давню мрію.

Одним з варіантів, запропонованих в аероклубі, є перший стрибок з круглим десантним парашутом. Розкривається він вже через три секунди, але потім у «перворазника» є три дійсно вічних хвилини, щоб відчути себе наодинці з небом. Крім того, чоловіки, стрибаючи з парашутом Д-5, можуть повною мірою відчути романтику повітряно-десантних військ. Втім, відсоток жінок, що вибирають цей круглий купол розміром в 84 кв.м. як крила, достатньо високий.

Другий варіант – стрибок з учбовою парашутною системою типу «Крило». При цьому виборі необхідно пройти триваліший інструктаж на землі і навчання в клубі. Хоча розкриття парашута примусове, але в даному випадку необхідно вже володіти як мінімум основами планування. Зате приземлення з «Крилом» набагато м'якше, кероване, а відчуття такі ж яскраві, як і кольори парашутів.

Відчувши, як сильно хочеться прикрасити подібними відчуттями це літо, я зрозуміла, що мені час в повітря. Але після ночі роздумів і неоднозначного інструктажа по застосуванню парашута Д-5, я все ж таки вирішила вибрати третій випадок – стрибок в тандемі з інструктором. Цей дуже красивий, цікавий і найбільш безпечний з трьох варіантів розрахований спеціально для тих, хто стрибає вперше, але боїться важкого приземлення і так званих «особливих випадків».

Але при будь-якому виборі є моменти, в яких не думати про те, як ти любиш життя просто за те, що воно у тебе є, просто неможливо. І перший з них наступає, коли перед тобою кладуть лист паперу, на якому чорним по білому написано, що у разі твоєї смерті ніхто не винен. І ти вже нікуди не подінешся від моменту, коли тобі належить її підписати.

Декілька годин милування красою природи і чудами авіації в процесі очікування своєї черги не проходять без спроб пригадати про якісь важливі або цікаві справи в місті, від яких довелося цього дня відмовитися. Але, проте, десь вглибині ти точно знаєш, що нічого тебе не зможе переконати піднятися в небо. І вже в наступний момент, що особливо запам'ятовується, інструктор, тихо поправляє твою фразу про те, коли ти останній раз літала на літаку:
- Не останній. Потрібно говорити - крайній. Ти ж тепер в авіації.

А коли ви з ним вже в наступну хвилину знаходитеся на борту злітаючого військового літака АН-2, то шляху назад вже точно немає. Залишається шлях тільки вниз, але до цього належить поставити ще одну красиву галочку в список нових відчуттів. А саме надихнутися тим, наскільки красива земля нашої області, поля з пшеницею і соняшниками, дальні куточки міста і декілька маленьких озер.

Але висотометр показує вже 3000 над землею, а, означає, пора робити крок вслід за іншими парашутистами. І, відчуваючи тонку грань між повним спокоєм і кристальним страхом, ти слідуєш команді інструктора. Майже хвилина вільного падіння, переворотів в повітрі, злиття і поглинань. Відчуття,що ти належишь до неба і при цьому повної незалежності від нього. Простір знаходиться в твоїй владі, але ти до цього відносишся легко і безтурботно. Парашут розкривається, а ти просто летиш декілька хвилин десь між хмарами і посміхаєшся сонцю.

Можливо, кращого наркотика, чим небо, природою не придумано. І там, на висоті, вже не важливо, який у тебе вид парашута і чи є інструктор за спиною, адже ти просто париш в повітрі і не думаєш ні про що, окрім життя. Можливо, любов до ньюго виявляється ще і в цьому. У тому, що боятися безглуздо.