Харків

• Головна
• Афіша
• Міські розваги
• Активний відпочинок
• Спорт
• Спорт
• Здоров'я і краса
• Інфоцентр
• Що почитати
• Що послухати
• Не в тему

До однієї з найбільш очікуваних пластинок року - новому альбому британців Coldplay - так і клеїться лейбл "must have". Одним з тих фактів, що визначають загальну концепцію звучання диска "Viva La Vida or Death and All His Friends" став факт присутності продюсера Брайана Іно, що працював свого часу з U2, і це відразу дало грунт для міркувань про дуже велику кількість респектів у бік Боно і компанії на альбомі. Зараз критики і слухачі продовжують пробувати його на смак, розбирати по частинах, як якийсь анти-паззл, і збирати його знов, критикувати і співати хвалебні оди, але вже точно не залишатися байдужими. Сам альбом названий на честь картини мексиканської художниці Фріди Кало, а обкладинку одержав завдяки репродукції роботи Ежена Делакруа "Свобода, яка веде народ", і все це явно підтверджується величністю музики.

Королі надривних гімнів міняють свої класичні теми на зразок любові і самотності і звертаються до чогось більш життєвого і смертного, глобального і відчуженого, а настрій і натхнення черпають десь в Латинській Америці. Підозри про новий і достатньо яскравий відтінок їх стилю закрадаються вже в першій інструментальній композиції "Life in Technicolor", причому видихнути виходить тільки до кінця драматично витканої "Lost!". А потім зробити ще один вдих свіжої альтернативи десь біля "Lovers in Japan" і "Yes", помріявши про їх стадіонне звучання. Потім підійти до прослуховування головних композицій "Viva La Vida" і "Violet Hill" вже з трошки іншим сприйняттям Coldplay. І що ж почути в кінці? Першу композицію, тільки вигострену рідним фальцетом Кріса Мартіна. Натяк на повторне прослуховування альбому прийнятий і має повне право бути реалізованим.

Незважаючи на сильний дух U2 і легкий присмак Radiohead, завжди, зрештою, які витають десь поряд, Coldplay навряд чи вдасться перестати бути самими собою. Трохи похмура назва альбому не заперечує фірмовий світлий відтінок їх музики - тільки світлий у них тепер уже явно не смуток. Еклектика емоцій на диску підтверджується в одній з головних його рис - великою багатошаровістю звучання. Тут кричущі клавіші знаходяться поряд з тихою акустикою, а епічна мелодика скрипок разом з голосом прекрасного соліста. Це непередбачуваність, з якої ніхто не дивується, і альтернатива до кінчиків пальців, що при цьому має всі шанси бути поп - пластинкою.

Coldplay встановлюють свої закони в багатогранній британській музиці і в спробі їх порушити - стають тільки кращими. Вони звертаються до найрізноманітніших мікро-стилів і не можуть не вийти за їх межі. Встановлюючи зв'язки між старими і новими рівнями власного звучання, вони роблять його все більш об'ємним і знов підтверджують свою високу планку. "Viva la Vida" з тих речей, які варто пробувати знов і знов і не робити поспішних висновків. З тих, які не потребують критики або похвали, адже вони самі створені із сплетення скептики і величності. А Coldplay - це група, у якої знов вийшло, не дивлячись ні на що, бути вірною самій собі і бути тим самим краще за всіх.