МУЗZAПЛИВ - Харків на Незабаром

АБО: Навіжено-захоплені роздуми про 4 дні щастя в середині весни, а також про те, що досить вже розділяти сприймане на музику, слова, думки, образи... і якщо щось усередині "сиріє і виростає", і вимагає відповіді, то відповіддю буде все - музика, книги, сни, форма будинків і політ птахів.

Все не дарма і неспроста. Цінну пораду друга подивитися на "Ют'юб" live Джона Колтрейна "My favorite things", колись відкладена "до майбутнього користання" "Гра в класики" Кортасара, що тиждень тому раптом захопила все моє вільне існування, і, упевнена, 2й міжнародний джазовий фестиваль Zajazz Fest Kharkiv теж знайшов свій цифровий код в накресленій крейдою таблиці.

Такий збіг обставин, наївна любов до джазу і вже вичерпаний ковток коктебельського, з присмаком осені, повітря вміло підготували мене до 72х-годинного ZАпливу по JAZZ фестивалю.

У фільмі Бертрана Таверн'є "Around Midnight" (Навколо Півночі) є живописна сцена: геніальний, але сильно п'ючий джазовий саксофоніст після концерту заходить в паризьке кафе. Прихильники і друзі умовляють його хоч на цей раз утриматися від алкоголю... В цей час один з відвідувачів випиває залпом якийсь коктейль і тут же знепритомнілий падає на підлогу. Джаз-мен з палаючими очима підскакує до стійки і говорить: "Бармен, швидко налий мені того ж самого!".

Після 3-х днів практично без сну і в стані безперервної музичної інтоксикації хочеться чомусь не розслабитися, відпочити і привести організм в норму, а повернутися у "вчора", і знову вбирати отруту і енергетику цього дійства.

"Краще всього: без якого-небудь початку танцювати від печі. Ніякої хронології, картова колода така перетасована, що і сам біс не розбере. Якщо пригадаю дати, я їх поставлю. Або - не поставлю. І вкажу місце написання. Або - не вкажу. У будь-якому випадку ви теж вирішуватимете, як вам поступити. Життя: вказівний палець вниз, автостопом, hitchhiking: повезе або не повезе".

Хуліо Кортасар.

Спалахи фотоапарата на ZAJAZZ FEST KHARKIV

♪ Самотність імпровізатора. При поєднанні "джазовий піаніст" в пам'яті спливають різні образи. Дюка Еллінгтона або Каунта Бейзі, звичайно представляєш на чолі їх знаменитих оркестрів. Оскар Пітерсон або Ахмад Джамал не відокремленні від своїх знаменитих тріо. Самотня фігура, що схилилася над клавіатурою рояля, наодинці з інструментом і наодинці із залом - саме таким поєдинком відкривався кожен день фестивалю. Треба сказати, що і іменник "піаніст", і навіть прикметник "джазовий" не здатні повною мірою вміщати широту творчих інтересів таких різних, але однаково прекрасних музикантів Сергія Давидова, Джона Волфа Бреннана і Марс'яля Соляля.

Сергій Давидов, соло рояль (Україна)
Уже став рідним серцю, але ще не перестає захоплювати.

John Wolf Brennan, solo piano (irland/switzerland)
"Заворожуюче, космічне звучання рояля". "Препарована" музика" - авторитетне доповнення однієї досвідченої людини.
(Звучання з використанням нехарактерних для інструменту пристосувань - шурупчиків, гвинтиків і т.д. Прим. автора)

Martial Solal, solo piano (france)
Розумна, тонка музика, ніяких зайвих роздумів над джазовими стандартами... Здається, що "Ніч в Тунісі" вже наступила і лише легкий подих вітру...

♫ Друзі і однодумці Acoustic quartet. Молодість, пустощі і мудрість в одному флаконі. "Барабанів" на балалайці, "Піанінів" на... гм. Я вас люблю!

♪ 7 більше 30.. Під складну музику, далеко не всім зрозумілу танцює білявий хлопчисько в зеленому светрі років семи. Слова "джаз", "передній фронт", "Кобо Абе" все одно, що "веснянки", "жаба" або "шнурок". Але ця музика його чіпає, і він тягнеться до неї своєю вже далеко не дитячою душею...

♫ Розмова з контрабасом. Пан Марк Токар, я так і не зважилася підійти і познайомитися з Вами, хоча ви стали моїм кумиром після минулого фесту. Але я, все ж таки, поставлю Вам одне питання. "Як звуть ваш інструмент?" Мені навіть в якийсь момент здалося, що у контрабаса з'явилися груди і бархатистий жіночий голос. Ну і норовиста ж вона! Ви з нею то сперечалися, то просили про щось, то, раптом узявши за руку, просто мовчки розмовляли по душах.

♫Рон Картер. Гідність, нічого "не", і нічого "окрім". Він співає своїм контрабасом. Людина без маски, музикант, чиє щире прагнення бути лише посередником між джазом і слухачами захоплює.

♪ Під час антракту. Безліч персонажів, сухе червоне (це щоб мама не хвилювалася, а так - віскі і лід), обмін емоціями і безперервні суперечки про переваги і симпатії. Один 45-хвилинний товариш, інтелігент-нігіліст стверджував, що "джаз мертвий". Вчора я з ним би не погодилася, вірніше, без всяких "би" я обурено доводила, що це абсурд. Але..., на жаль, він таки був правий. І мова не про те, що джаз ніхто не грає (цікава думка під час джазового фестивалю). І не про те навіть, що не з'являється цікаві, екстраординарні записи, групи, не буває видатних виступів, - бувають. Але джаз втратив те значення себе, той ідентифікатор, відчуття завдання, яке творці джазу в періоди його юності була і яку потрібно було виконувати, немов брати якусь висоту, - те, об що розбилися долі багатьох і багатьох прекрасних джазистів, і що десятиліттями служило найпотужнішим, головним імпульсом саморозвитку джазу. Ніхто і ніколи не слухатиме нинішніх джазових виконавців так, як слухала пластинки Луіса Армстронга і Бесі Сміт дев'ятирічна дівчинка, голодна до того, що ледве мала сили вийти з дому, - майбутня велика співачка Біллі Холідей. Та все ж обов'язковий ще якийсь рід віри: що завжди є ще щось, що вислизає, повною мірою недосяжне, переслідувати яке (привіт, Кортасар!) - єдиний шлях до людського буття.

"Что торкається прогресу в мистецтві, то це - архіпопулярная нісенітниця, - сказав Ет'єн. - Проте в джазі, як і в будь-якому іншому мистецтві, повно шантажистів. Одна справа музика, яка може передати емоцію, і зовсім інше - емоція, яка норовить зійти за музику. Виразити батьківську скорботу через фа-дієз те ж саме, що писати сарказм жовто-фіолетово-чорними мазанями. Ні, друже, мистецтво починається до або за межами цього, але тільки не цим.. Рональд, знизавши плечима, поставив "Warung’s Pennsylvanians"; крізь жахливе шипіння і тріск пробилася тема, яка так зачарувала Олівейру, спершу на трубі, а потім - на роялі, все - в жахливому записі, зробленому на старому фонографі, у виконанні простенького оркестру ще доджазових часів, але, врешті-решт, хіба не з таких ось стареньких пластинок, не з show boats, не з уявлень в Сторівілле і народилася єдина універсальна музика століття, та, що зближує людей, і більше, і краще, ніж есперанто, ЮНЕСКО, або авіалінії, музика, достатньо проста, щоб стати універсальною, і достатньо хороша, щоб мати власну історию... музика, що допускає будь-яку уяву і смаки, афонічну серію-78 з Фреді Кепардом або Банком Джонсоном, реакційну винятковість діксіленду, академічну обізнаність Бікса Бейдербейка, стрибок у велику авантюру Телоніуса Монка, Хореса Сільвера або Теда Джонсона, химерність Еррола Гарнера або Арта Тейтума...".

Вибачте за нахабство, такі цитати міг собі дозволити тільки Достоєвській, але я готова передрукувати кожне слово і вивчити напам'ять розділ 17 "Гри в класики" і заспівати Оду Подяки!

Я мало що розумію в музиці і філософії. Але все, що є - це компас "це моє". Це "так", а це "не так". Це не "ті" зупинки, це "ті" шляхи.

П.С. Для друзів - класна розповідь Марини Москвіної "Мій собака любить джаз".